ІСТОРІЯ  ВИНИКНЕННЯ  СЕЛА

Ця   мальовнича  місцевість  з  давніх – давен  приваблювала  людей. Тут  виявлено  рештки  2 – х поселень  часів  неоліту, 3 поселення  часів  бронзи  та  поселення  черняхівської  культури. В  урочищі  Косюрівщині  розкопано  Компаніївський  ранньослов’янський  могильник  черняхівської  культури, знайдено  460  поховань. Там  же  виявлено  курган  періоду  бронзи  з  20  похованнями. На  околиці  Григоро – Бригадирівки знайдені  рештки  поселення  періоду  Київської  Русі. 

Лівобережна центральна частина України завжди приваблювала людей-поселенців помірним кліматом, родючими грунтами, густими мішаними лісами, в яких водилась безліч промислових звірів, що давали населенню м ясо, шкіру, хутро. Густий  ліс захищав мешканців від стороннього ока , а широкий Дніпро-Славута був надійним шляхом сполучення з ближніми та дальніми поселеннями .

Поселенці лівобережжя  вели торгівлю з сусідами .Деякі сміливці плавали вниз по Дніпру до Білорусі та Росії , де народ мало відрізнявся від тутешніх поселенців .Між цими народами ніколи не виникали спільні конфлікти , вони жили в мирі та злагоді , населення було вільним та незалежним від будь - кого , всі підкорялися общині . Йшли роки , десятиліття .Поселення розросталися вздовж узбережжя , землі для всіх вистачало .

В тих місцях , де Дніпро вливає свої води в море , армія Російської імперії вела війни з турками – бусурманами , а в самій Росії царі часто мінялись та все за престол рубались  , а народ від цього тільки потерпав . А там , де колись жили вільні люди – козаки  , що від турка і татарви  Україну стерегли в понизов’ї , та їх почали тіснити та переселяти . На поселенців лівобережжя це наводило жах, але всі сподівались, що їх мине це лихо. Та гірка доля їх не обминула. Царські укази  дістали і до нашого краю , особливо коли імператриця побувала в цих місцях і їй приглянулися ці місця , а найбільше її здивувало те , що в її підданих не виявилося господаря .

Уже на початку 17ст. при з’єднанні кількох хуторів було утворено село  більш як з двадцятьма дворами і майже сотнею десятин орної землі. Село мало назву Григорівка  - Софіївка.

У 18 ст. зла доля не обминула і ці місця . Імператриця   подарувала за службу ці землі „За заслуги перед Отечеством „ сміливцю – богатирю артилеристу , що утримував  редути від ворога – Адабашу . Спочатку вільні землі , а потім і общинні відійшли до Адабаша, а селяни мусили по кілька днів на рік відробляти повинності на користь нового господаря земель.   В цей час  з’явилася нова назва села – Григоро – Бригадирівка . Адабаш   спочатку  переіменував  назву  села  в  честь  свого  ім’я  «Григорівка», а  потім  переіменував  в  честь  свого  військового  звання  «Бригадирівка».  Згодом  ці  дві  назви  було  об’єднано  і  село  стало  називатися  Григоро – Бригадирівка. За  сприяння   Адабаша    в  1791 р. побудована  церква. Споруджена  вона  двома  братами – майстрами  з  дубових  колод, які  сплавлялися  з  Білорусії  по  Дніпру. Майстри    добре  знали  свою  справу, будівля  мала  гарний   геометричну  форму, із  пташиного   польоту  церква  нагадувала  величезний   хрест. При ній діяла церковна парафіяльна школа і бібліотека. Частина  цієї  пам’ятки  архітектури  згоріла  під  час  Великої   Вітчизняної  війни. До  цього  часу  Тимофіївська  церква  прикрашає  село, але  нажаль  їй    необхідна  реставрація.

                                                                                                   ІСТОРИЧНІ  ПОДІЇ 

В кінці 19 ст. на початку 20 ст. у селі Григоро- Бригадирівка  був маєток  спадкоємців В.Т. Тараня . Загальна площа орних земель складала 750 десятин . Ці нащадки займалися не тільки землеробством , а й обзавелися кінним заводом , а величезні запаси прекрасної будівельної глини дали поштовх до заснування  в селі цегельного заводу та паленої черепиці .

За даними 1859 року у с. Бригадирівці було 98 дворів , 500 жителів , дерев’яна церква на кам’яному фундаменті з дзвіницею .

За переписом 1900 року у Бригадирівці  44 двори , 277 жителів.

У 1910 році  - 99 дворів , 555 жителів. Місцеве  населення  активно  займалось  кравецьким  і  шевськими  промислами, а  також  рибальством  і  мисливством.

У 1912році збудовано 4- річну земську школу .

Радянську  владу  встановлено  в  січні  1918 р. На початку 20 років  20 століття Григоро – Бригадирівка входила до складу Озерської сільської ради Кишенківського  району . У 1925 році в селі створена сільська  рада   та  комітет  незаможних  селян .     За статистичними даними  у 1926 році в селі проживав 1201 житель .

В  1929 – 1930  роках  проходила колективізація  в  нашому  селі. В  лютому  місяці  1930  року  дана  була  команда  з  району   скликати  загальні  збори  всього  села, зібралися  в  приміщені  школи. На  збори  приїхав  перший  секретар  райкому  партії  Кондратенко. 15  лютого  1930  року  в  селі  Григоро – Бригадирівка  було  організовано  три  колгоспи. На  Калачівці – бригада  під  назвою  « За  нове  село», очолив  їх  комуніст, демобілізований  з  Червоної  армії  Сорока  Терентій  Арсентійович, на  Логвінівці  колгосп  ім.Ворошилева – головою  колгоспа  обрали  Мороза  Федора  Тимофійовича, який  був  головою  комнезаму. Третя  бригада  в  Сохинівці, колгосп –  « Працівник », голова  колгоспу – Сащан  Петро  Степанович -  моряк.В  1930  році  із  ряду  артілей  утворився  колгосп  імені  Ворошилова,  першим  його  головою  був  Яків  Сасун. Все  правління  колгоспу, в  тому  числі  Бровко, Сащан   П., Сіроокий  Т. були  засудженні  за  невиконання  плану.

Навесні  1933  року  розпочався  смертельний  голод, масово  умирали  люди  цілими  сім’ями, щоденно  по  10  і  більше  чоловік. Правління  колгоспу  виділяло  спеціальну  підводу  для  підбору  трупів, звезення  їх  на  кладовище. Відповідальний  за  це  був  Лукомець  Захарій. Кожен  день  проїжджала  підвода  по  селу, привозила  трупи  на  кладовище  в  підготовлену  яму. Щоденно  дід  Лукомець  приходив  у  сільраду  і  давав  списки  тих, кого  підбирали  і  захоронили  на  кладовищі. Всі  ці  матеріали  здавалися  в  ЦСУ. Всього  за  1933  рік  від  голоду  в  с.Григоро – Бригадирівці  померло  738  чоловік, що  складало  30%  тодішнього  населення  села. Багато  людей  забрав  голод  1933р., але  ті, хто  залишився  в  живих  зуміли  підняти  господарство,  налагодили  краще  життя.        

В  вересні  1937  р, була  утворена  Полтавська  область, Кишинківський  район, до  складу  якого  ввійшла  Григоро – Бригадирівка. Мирне  життя  радянських  людей  перервала  війна, яка  розпочалася  22  червня  1944  року, а  вже  4  вересня  1941  року  фашистські  солдати  топтали  землю  нашого  придніпровського  села. В  1943  році, коли  відступаюча  німецька  армія  підходила  до  нашого  села, фашисти  на  мотоциклах  під’їхали  до  Григоро – Бригадирівки  і  спалили  Сохинівку, а  також  частину  Калачівки, що  знаходилась  біля  церкви.      

За  два  роки  окупації  фашисти  вигнали  в  Німеччину  ВРХ – 195, коней – 46, свиней – 254. В  фашистське  рабство  забрано  51  чол., спалено  65  хат. Визволено  село  25.09.1943  року. Тяжкі  бої  йшли  за  Дніпром, селяни  чули  й  бачили  лавину  снарядів, яка  пролітала  над  селом. На  понтонній  переправі  біля  села  в  вересні  1943  року  загинув  і  був  посмертно  нагороджений  званням  Героя  Радянського  Союзу  вірменин, старший  сержант  Армайе  Саркісович  Погосян, який  похований  в  Братській  могилі  села. 

Радісно  зустріли  День  Перемоги  жителі  села. Це  був  день  із  сльозами  на  очах, тому  що  175  жителів  села  не  повернулися  із  фронту. Та  не  пали  духом  люди, почали  відбудовувати  село.

У  вересні  1950  року  за  ініціативою  райкому  партії  були  об’єднані  три  колгоспи: ім.Ворошилова  с.Григоро – Бригадирівка, « Червоний  партизан »  с.Мотрино  і  « Дніпрова  хвиля »  с.Шматково.            

На початку 1960 року у зв’язку з будівництвом Дніпродзержинської ГЕС до Григоро – Бригадирівки переселилися жителі села Шматкове. Називали  утворений  новий  колгосп  « Прогрес », очолив  його  голова  Фень  Олександр  Семенович. Голови  колгоспу  часто  мінялись: Фень, Кібець, Пустоваров, Падалко, Глисько, Михайленко, Панасевич, Зубенко.         На  початку  60-х  років  в  зв’язку  з  будівництвом  Дніпродзержинської  ГЕС  в  село  Григоро – Бригадирівку  були  переселені  жителі  села  Шматково, які  влелися  в  колгосп.  В  середині  70-х  « Прогрес »  був  об’єднаний  із  колгоспом    « Дніпро »  із  с.Солошино. Головою  укрупненого  колгоспу  був  обраний  Михайленко  Д. С.                             В  січні  1985  року  колгосп  був  роз’єднаний, йому  повернули  стару  назву. Виробничий  напрямок  колгоспу  - зерново – бурнячий  з  розвинутим  тваринництвом. Земельних  угідь – 3326  га, орних  земель – 2785  га. Основні  культури: озима  пшениця, кукурудза, цукровий  буряк, соняшник.           В  1994  році  відбулася  реорганізація, було  створено  колективне  сільськогосподарське  підприємство  « Прогрес ». В 2000  році – товариство  з  обмеженою  відповідальністю. А  в  2008  році  ТОВ  було  ліквідовано.

                                                                                                       СУЧАСНИЙ СТАН

 В  селі  Григоро – Бригадирівка  проживає  629  жителів, знаходиться  265  дворів.

На  даний  час  на  території  Григоро – Бригадирівки  діють  2  магазини, відділення  зв’язку, фельдшерсько-акушерський  пункт, Будинок  культури  на  400  місць, бібліотека. Книжковий  фонд  сільської  бібліотеки  становить  1300  примірників. На  території  села  діє  загальноосвітня  школа  1-2  ступенів, в  якій  навчається 42  учні  і  працює  8  вчителів. В 2011 році було відкрито дитячий садок «Калинка», який відвідує 25 дітей.

На  території  Григоро – Бригадирівки  знаходиться   Братська  могила  загиблих  воїнів, в  якій  поховано  70  солдат. Створено  пам’ятний  знак  жертвам  Голодомору.

    Діє  Апостоло – Тимофіївська  церква – памя’тка  культури  19  століття.

Лещенком  І.В.  та  Зубенком  О.І.  створено  фермерські  господарства  «Ліс»  та  «Кристал».

                                                                                                                      НАШІ ЗЕМЛЯКИ

      Велике  багатство  мудрості  і  краси  передають  нам  наші   земляки. Їх  невмируща  мудрість  відкриває  перед  нами  світ  неповторний  і  чистий, як  джерельна  вода, ковток  якої  дає  силу  й  наснагу  йти  далі.

         Земляний  Віктор  Олександрович

Народився   Віктор Олександрович  Земляний  1  жовтня  1956 року в  селі  Григоро - Бригадирівка.   В  1972 році  закінчив     Григоро-Бригадирівську    ЗОШ . Продовжував           навчання  в  Озерській  СШ. Закінчив  Лубенський лісний  технікум. З  1976 року працює  лісником.               

Виховує  в  дітей  любов до  природи  рідного  краю,  до свого  села. Віктор  Олександрович  пише  вірші. В  своїх  поетичних  рядках  описує  красу  рідного  краю, життя  односельчан. В 2001 році вийшла  збірка  віршів Віктора  Земляного «Мої  вірші».

                                                                                                            Семенко  Микола  Григорович

Семенко  Микола  Григорович  народився  25  січня  1935 р. в с.Шматкове  Кишенківського  району  Полтавської  області. Після  закінчення   школи  вступає  до  Кременчуцького  технікуму  залізничного  транспорту. В 1954 р. закінчив  з  відзнакою  Дніпропетровський   інститут  інженерів залізничного  транспорту  та  був  направлений  на  роботу  в  Уральський  Науково  Дослідний  Інститут  Метрології.

Вся  наукова, педагогічна  і  суспільна  діяльність  Миколи  Григоровича  пов’язана  з  метрологією. По  результатам  наукової  діяльності  в  напрямку  виміру  великої  електричної  напруги  і  електроенергії  захистив  кандидатську  дисертацію, а  саме  направлення  стало  одним  із  профілюючих  направлень  в  інституті.

В  1975 р. М.Г.Семенко         призначений  директором   УНДІМ. В  1991 р. присвоєно  звання  доцента. 1992 – 1997 р.р. -  директор  Свердловського  філіалу  Всеросійського  Наукового  Дослідного  Інституту  Метрології. З  1998 р. директор створеного  ним  учбового  центру  «Метрон»  по  проблемам  метрології  і  стандартизації. Головний  метролог  Метрологічної  академії, член – кореспондент   Метрологічної  академії  РФ. Заслужений  метролог  РФ. По  результатам  наукової  діяльності  М.Г.Семенко  надруковано  більше  170  робіт, в  тому  числі  4 монографії  і  ряд  винаходів. Багаторічна  добросовісна  праця  відзначена  трьома  медалями, нагрудним  знаком  пошани.

Микола  Григорович  вніс  значний  вклад  в  розвиток  нових  направлень  діяльності  в  метрології. Його  професійні  знання  отримали  визнання  і  повагу  спеціалістів  співпрацюючих  країн.

Приїжджаючи   до  рідного  села   Микола  Григорович   завжди  знаходив  час  на  спілкування   з  нами. Його  розповіді  надихали  нас  збагачувати  свої  знання, підвищувати  матеріальний  і  духовний  рівень, досягати  нових  вершин.                                                                             

                                                                                         Білополий  Йосип  Овсентійович

Відомий    український  художник  Йосип  Овсентійович  Білополий  народився  3  квітня  1910 р. в  селі  Григоро – Бригадирівка. Потяг  до  малювання  і  наполегливість  привели  його  у  Дніпропетровський  художньо – педагогічний  технікум. Велику  школу  майстерності  пройшов  Йосип  Овсентійович  у  художника  В.Корнєва  та  М.Паніна. Під  час  Великої  Вітчизняної  війни  оздоблював  бойові  листівки, плакати, вулиці  та  площі  визвольних  міст.                  

За  багаторічний  період  творчої  праці  наш  земляк   створив  чимало  високохудожніх  полотен  на  теми  рідної  природи, про  історичне  минуле, а  також  ряд  портретів  знатних  людей   нашої  країни. Розвиваючи  кращі  сторони  свого  живописного  видіння  Й.О.Білополий  використовує  кращі  традиції  радянського  портрету, він  звертається  до  образу  людини  праці, хазяїна  своєї  землі. Ряд  його  робіт  знаходиться  в  музеях  України.

Час  не  стоїть  на  місті, багато  робіт  художника зникло, тому  ми  поставили  перед  собою  мету  віднайти  роботи  Йосипа  Овсентійовича  та  зберегти  їх  для  наступних  поколінь.

                                                                                                          Крепко  Петро  Андрійович

Петро  Андрійович  Крепко   народився  8  липня  1937р. в селі  Шматково  Кишенківського  району. Член  регіональної  Спілки  письменників  Придніпров’я  та  міжрегіональної  Спілки  письменників  України.

Пильно  приглядаючись  до  життя, спостерігаючи  за  його  проявами, Петро  Якович  вихоплював  найхарактерніші  з  них  і  відтворював  у  своїх  мініатюрах  та  віршах. Твори  його  мають  здебільшого  сатиричне  спрямування, автор  викриває  вади  і  недоліки  нашого  сучасного  життя. Тематика  його  творів  різноманітна, а  самі  вони  насичені  гумором  і  сарказмом. Багато  чого  в  наших  поглядах  та  житті  підмітив  автор  такого, повз  якого  ми  часто  проходимо, не  звертаючи  належної  уваги, і  коротко  та  влучно  відобразив  у  своїх  творах. Мініатюри  Петра  Яковича  примушують  і  розсміятися  і  замислитися  над  реаліями  нашого  складного, суперечливого  сьогодення.

Твори  нашого  земляка  ми  використовуємо  під  час  шкільних  заходів.